ЯКИМ МАЄ БУТИ ОНОВЛЕНИЙ МУЗЕЙ? ОБГОВОРЕННЯ, ЧАСТИНА 5. ОЛЬГА ЗАЙЧЕНКО

Продовжуємо обговорення майбутньої оновленої концепції музею. Своїми думками ділиться Ольга Зайченко, заввідділу просвітницько-наукової роботи МКДУ, директор тренінгової фірми EQ Impact. Ольга організовувала і проводила тренінги для музеїв: "Бути обличчям і душею музею" для Музею Ханенків, Музею М. Булгакова, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Хмельницького обласного художнього музею, Гетьманської столиці, "Асертивна взаємодія" для всіх філій Музею історії Києва. "Сучасні методи управління" для західноукраїнської спілки музеїв, "Клієнтоорієнтованість - основа конкурентоздатності музею" для Вінницького краєзнавчого та музеїв області, Хмельницького обласного художнього музею. "Ребрендинг" для Хмельницького обласного художнього музею. "Навички саморозвитку" для НМІУ (Національний музей історії України). Для філій Львівського музею історії релігії "Культуртрегерство і менеджмент культури", "Перетворюємо мрії га дії" для керівників національних музеїв і заповідників в рамках семінару, організованого Мінкультури.

Ідентифікація VS Соціалізація. Інтеграція VS Дезінтеграція.

Прояви цих процесів на рівні:

• Особистості (цілісність, ролі, субособистості)
• В групі (родина, громада міста)
• Між групами (народ, суспільство, соціокультурна стратифікація)
• Надгрупові (нація, держава, геополітика)

Посттравматичний синдром теж починається з особистісного рівня і присутній на всіх рівнях організаційної поведінки.

Персональна драма VS Колективна драма. У кожного – свій Майдан. У кожного – свій Київ, зокрема 1917-1921 рр.

Повертаючись до того, що Музей Булгакова є філією Музею історії Києва, виникають питання:

• Що таке Дух Міста?
• Що таке Любов до Міста?
• Чим важлива любов до Міста?
• Чи всі міста – Місто?
• Хто з письменників настільки ж творив міф Києва?

Повертаючись до закидів в антиукраїнських настроях Булгакова, запитаємо себе та відвідувачів:

• Чому любов до міста не завжди переростає в любов до народу та його країни?
• Чого саме забракло Місту та Країні, аби любов до одного (меншого) переросла в любов до іншого, більшого?
• Якщо держава – в колоніальній залежності, то як її може полюбити представник іншого етносу? Що дає порівняння історій життя Антоновича, Ліпинського, Кримського, Булгакова?
• Якщо громадянин та громада – однокореневі слова, то хто творить громаду в ширшому масштабі, на міжгруповому рівні, творить народ, соціально згуртоване суспільство?
• Дозволю собі по-якати, бо вважаю увагу до процесів ідентифікації і соціалізації саме на рівні окремої особистості рисою якісної літератури та ключем до керування масштабнішими процесами (груповими, міжгруповими, надгруповими).

Отже, особисто я прагну зрозуміти тих людей, яким у 1917-1921 рр. залишилося незрозумілим, чим є кращим і справедливішим вибором на користь українськості. Я розумію (чи маю ілюзію, що розумію) тих людей, що нині продовжують триматися за власну російськомовність.

Бодай тому, що мовлення є вторинним. Первинним є мислення – і перебудова, переналагодження мислення є непростим процесом, і не швидким. І для цього має бути зрозумілим, заради чого його міняти, і що саме міняти, якщо любов до України вже присутня, без тих змін.

Україномовним з україномовного середовища цю дилему складніше зрозуміти, ніж двомовним з переважно російськомовного середовища.

Кожен з нас – продукт свого часу і свого середовища. Ідентифікація VS Соціалізація.

Думаю, що чим більше приділяємо уваги процесам ідентифікації та соціалізації – зокрема, як виник Булгаков-лікар, Булгаков-письменник, Булгаков-драматург, Булгаков-киянин, і чому так і не виник Булгаков-москвич, попри прояви (системні чи ситуативні?) Булгакова-українофоба – тим сильніше сприяємо тому, аби наші співвітчизники відчували своє місце саме тут, і усвідомили деструктивність вибору продовжувати триматися за російськомовність і звільнитися від сприйняття недружнім ставленням спроб остаточно українізувати публічний простір.

Для мене зараз час дежавю. В педагогіці у випадку поганого засвоєння матеріалу дають дидактичні вправи – повторний шанс засвоїти. Поточна війна рф з Україною – своєрідний дидактичний матеріал за минулі століття і особливо за 20 ст.

Чому ми програли тоді?

Чи тому, що більшовики були сильнішими? І у чому ж була їх сила? Чи тому, що ми були слабшими? І чому ж була наша слабкість?

Чи тому, що і решта сусідів були хижі та ласі до українських земель?

Чи тому, що серед тих, хто любив цю землю, забракло єдності для буття однією громадою, з одним вектором – однією нацією?

Інтегруй суспільство – або помри, втрать державність та життя.

Чи засвоїли ми цей урок?

На муралі руки військового зшивають прапор України. Це саме ця метафора.

Хто в часи Булгакова зшивав, а хто діяв на розрив суспільства, посилював протиставлення та навіть фізично прибирав конкурентів?

Чи може атмосфера дій на розрив викликати у письменника негативні емоції на адресу тих, хто своїми діями лив воду на млин розриву, розбрату, хейтерства? Чи може це створювати в уяві письменника, і на сторінках творів відповідно, певних персонажів та сюжети?

Чи варто демонізувати одних і перетворювати на ідолів інших – чи допоможе це дорослішанню та інтеграції суспільства? Куди заведе нас лінія демонізації/ідеалізації?

Чи «почули» ми, бодай на поточний момент, Донбас?

Як маємо ставитися до вбивства Болбочана? Як тоді це сприймати не етнічному українцю?

Чи можемо обрати шлях аналізу без упереджень?

Чи можемо посприяти усвідомленню процесів перетворення «Я» на «Ми» - дослідити на прикладі Булгакова те, як особистість обирає собі спільноту? Хто відповідає за те, наскільки привабливими є наші ідеї – лише їх реципієнт чи відправник також?

Якщо майбутня експозиція і програми Музею Булгакова в Києві спонукатимуть до пошуку питань і відповідей щодо ідентифікації і соціалізації особливості, інтеграції суспільства, то актуальність і користь такого соціо-культурного впливу на киян та гостей Міста важко буде переоцінити.

З повагою, Ольга Зайченко, заввідділу просвітницько-наукової роботи МКДУ, директор тренінгової фірми EQ Impact