{{ customer_name }}
{{ customer_phone }}
e-mail: {{ customer_email }}
Дата відвідування: {{ printDate }}
Час відвідування: {{ order_time }}
Тип та кількість квитків: {{ printTickets }}
Екскурсійне обслуговування сплачується додатково!
{{ printDate }}
{{ order_time }}
{{ order_type }}
{{ printTickets }}
Ви можете відвідати музей у наступні години:
11:00, 11:30, 12:30, 13:00, 13:30,
14:30, 15:00, 15:30, 16:30
Додаткова інформація
за телефоном:
+380 (44) 425-31-88
Переказ на рахунок БФ "Фонд сприяння діяльності літературно-меморіального музею М. Булгакова в місті Києві" є благодійним внеском та не повертається платникові.
Кожен внесок — допомога у реалізації проєктів, спрямованих на розвиток культурного середовища Києва (орієнтовна сума сбору — 100 000 тис. грн). Ми віримо, що музей — це хаб, де має бути комфортно кожному, тому й далі плекатимемо традиції Дому: музичні вечори, тематичні виставки, ексклюзивні формати екскурсій, чаювання на веранді, тощо.
Дякуємо за підтримку!
НАРАЗІ МУЗЕЙ ПРАЦЮЄ У ФОРМАТІ ВИСТАВОК ТА РОЗРОБЛЯЄ ОНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ТА ЕКСПОЗИЦІЇ.
1-й поверх - виставка ВЕЛИКІ КИЯНИ
2-й поверх - виставка ІСТОРІЯ САДИБИ. ВІД І ДО.
Культурно-освітній та науково-дослідний заклад із вивчення і популяризації творчості М. Булгакова та культури України. Музей займається просвітницькою, виставковою, науковою, видавничою діяльністю, проектним менеджментом, створюючи та втілюючи з цією метою оригінальні проекти.
Адреса музею – Київ, Андріївський узвіз, № 13. Будинок – пам’ятка архітектури, містобудування, історії ( № 651 – Кв. 1888, арх. М. Гарденін).
ПРО ВИСТАВКУ ІСТОРІЯ САДИБИ. ВІД І ДО:
Прообраз садиби, в якій у 1906 – 1919 роках винаймала квартиру родина Булгакових, з’являється у першій половині ХІХ ст. На акварелі М. Сажина, яка датується кінцем 1840-х
років, можна розрізнити маленький будиночок, що притулився до підніжжя гори
Уздихальниці.
Забудова, яка збереглась до наших часів, почала формуватися у середині ХІХ століття. Спочатку з’явився одноповерховий будиночок з дерев’яним дахом, льохом та флігелем.
Частково перебудований, дім дожив до наших часів – у ньому діє кав’ярня «Під липою». З вулиці і частково з боку літописної гори Уздихальниці ділянка була огороджена парканом з
брамою і хвірткою.
Садиба No18-20 (у 1898 році, коли змінилась нумерація будинків на багатьох київських вулицях, вона отримала сучасний No 13) сформувалась з двох суміжних ділянок; No 18
належала дружині священника Марії Прокоповічевій, No20 – міщанину Івану Мєдвєдєву.
У другій половині 1880-х садибою володів губернський секретар Федір Мєдвєдєв. 4 травня 1888 року Мєдвєдєв продав ділянку Вірі Литошенко, дружині купця 2-ї гільдії
Литошенко Максима. Площа садиби становила 229 квадратних саженів. Нова хазяйка відразу зайнялась доброустроєм. Вона подає прохання про дозвіл будівництва дерев’яного
«двухэтажного на каменном полуэтаже дома». Автор проекту – архітектор Микола Гардєнін. Наступні прохання пані Віри – «разрешить... на строящемся у меня доме
облицовку кирпичом второго этажа», зробити залізний дах, «разрешить постройку флигеля». Оскільки флігель будується біля підніжжя гори, Литошенко просить і отримує
дозвіл на зняття частини схилу, дає підписку про те, що не матиме претензій «на случай сползания горы». Вона самовільно доєднала до садиби частину вільної міської землі,
згодом внесла кошти, і наприкінці 1892 року площа садиби (три будинки та два сарая) дорівнювала 350,5 квадратних саженів.
Головний дім, в якому згодом будуть жити Булгакови, – «смешанный, частию 2-х этажный, а частию 3-х этажный. І и ІІ этажи каменные, третий же этаж деревянный, стены
третьего этажа частию обложены кирпичом, а частию оштукатурены, под железною крышею». У квартирі на ІІІ поверсі, де «комнат 7, передних 2, кухня 1», проживала сама
господиня. У 1902 році Литошенко продає садибу на Андріївському узвозі, 13 почесному громадянину міста Києва Захарію Мировичу, який, ймовірно, вніс деякі зміни до
планування – дерев’яна галерея головного будинку (веранда, де зараз проходять чаювання) перетворилась на скляну. Щорічний дохід, який він отримував за оренду
квартир становив 2892 рублі. Найдорожчою – 720 рублів в рік була та, яку з 1906 року винаймала родина Булгакових.
Восени 1909 року садибу купує інженер, майбутній архітектор Київського учбового округу Василій Листовничий. Вся нерухомість була оцінена у 22 тисячі 250 рублів, головний
будинок – 13 тисяч рублів (оцінка 1892 року становила 7007 рублів 84 копійки). Новий господар з родиною зайняв перший поверх головного будинку, в цій же квартирі No1 у двох
кімнатах розташовувалась креслярська майстерня архітектурного бюро. У підвальному приміщенні містилась бакалійна крамниця купця Шайтера. В середньому будинку жив
генерал Комарницький з родиною, у підвалі була квартира двірника. У третьому будиночку (був розібраний у 1993 році, на його місці зараз літній майданчик) проживала родина
комерсанта Гробинського.
Новий власник зайнявся удосконаленням садиби – розкопав двір під булгаківськими кухнею і ванною і побудував під двором підсобне цегляне приміщення; встановив сходи з
веранди на горище; на горі, яка загрожувала зсувами, насадив кущі бузку й акації, і всю садибу загородив парканом.
У червні 1919 року почесний громадянин міста Києва Василій Павлович Листовничий був заарештований за так звану «контреволюційну діяльність» владою більшовиків. Свій
заповіт, у якому він передає право власності на нерухоме майно своїй доньці Інні Листовничій, писав, знаходячись у Лук’янівській в’язниці. Звідти додому він вже не
повернувся.
Після націоналізації 1919 року, ділянку No13 денаціоналізували у 1922 році, і власниками
садиби стали Ядвіга Вікторівна та Інна – вдова і донька Листовничого. Булгакови
залишили свою квартиру у 1919 році.
Під час Другої світової війни Інна Василівна разом з чоловіком Миколою Кончаковським і сином Валерієм переховували на Андріївському узвозі, 13 від фашистів євреїв Марію
Горбачевську і родину Славензонів. Проте, за спогадами Валерія Кончаковського, мешканці другого поверху – Софія, Лейб, Тойба Каплун загинули у Бабиному Яру. Квартира
No 2 залишилась порожньою, у 1942 чи 1943 родина Інни Василівни переселилась з першого на другий поверх і продовжувала утримувати всю садибу.
У 1951 році нерухомість стала власністю держави, з’явились радянські «комуналки».
Число мешканців в колишній садибі досягало 70, на старих фотографіях бачимо на дверях головного будинку поштові скриньки з номерами 8 і 9. Відбулось значне перепланування
приміщень, наприклад, з’явилася кімната на сходинковому майданчику другого поверху, яку в 1950-ті роки займав відомий шахист Ісер Куперман.
У 1967 році в журналі «Новый мир» надрукували нарис Віктора Некрасова «Дом Турбиных», після чого розпочалось справжнє паломництво на Андріївський узвіз, 13. На
стінах будинку, в якому жив майбутній письменник, постійно з’являлися написи «Дом Булгакова». На той час дім перебував в аварійному стані, потребував капітального
ремонту.
9 лютого 1989 року київською владою підписано указ про створення літературно- меморіального музею М.Булгакова. Мешканці комунальних квартир отримали власне житло, восени 1989 року останньою залишила дім Ірина Кончаковська, онучка Василія Листовничого – рівно через 100 років після завершення будівництва.
Автором проекту реставрації садиби та будівлі майбутнього музею стала архітекторка Ірина Малакова, вона ж і керувала роботами. Найскладнішим завданням було зберегти
другий поверх – меморіальну квартиру. Реставраційні роботи, відновлення планування меморіального поверху було завершено до травня 1991 року, коли минало сто років з дня
народження Булгакова. 15 травня 1991 року перші відвідувачі музею мали можливість відчути простір дому – пройти чистими й порожніми кімнатами квартири, в якій проживав
майбутній письменник з родиною, і в якій він поселив героїв свого першого київського роману.
У травні 1993 року було відкрито п’ять кімнат експозиції, у грудні 1993 – ще дві кімнати. Авторкою наукової концепції музею стане Кіра Пітоєва, художником – Лауреат Державної
премії УРСР Альберт Крижопольський. Виставка побудована на матеріалах з колекції музею М. Булгакова
Літературно-меморіальний музей Булгакова висловлює подяку за допомогу у створенні
виставки та надання фотографій з родинного архіву Тетяні Кончаковській.
План квартири Турбіних
На другому поверсі будінку № 13 на Алексіївському узвозі
У Булгакових — вітальня. У романі «Біла гвардія» — вітальня.
В домі № 13 на Андрієвському узвозі родина Булгакових жила з 1906 до 1920.
Увійшовши у вітальню, ви побачили блакитні сутінки, а за вікнами — «снег и огонечки, дрожат и мерцают». Це вечір 12 грудня 1918 року — перші сторінки роману «Белая гвардия». Адреса цього дому — Алєксєєвській узвіз, 13, і живуть тут Турбіни — Алєксєй, Єлєна та Ніколка.
Музейна експозиція була створена, як поєднання в одному просторі двох світів — реального й літературного, світу Булгакових і світу Турбіних. Усі меморіальні предмети — з родини Булгакових: старовинне дзеркало венеціанського скла, стіл, стільці. Експонати літературного світу — це реконструкція за фотографіями та сторінками «Белой гвардии», білі «декорації» до роману.
У вітальні стоять два фортепіано — меморіальне булгаківське, і біле - турбінське, і два стільці — один для Булгакових, інший — для Турбіних.
У Булгакових — медкабінет Міхаїла Булгакова в 1918–1919 роках.
У романі «Белая гвардия» — медкабінет Алєксєя Турбіна
Навесні 1918 року кімната була переобладнана під медкабінет, де Міхаїл Булгаков приймав пацієнтів під час громадянської війни в Києві. У цьому кабінеті приймає пацієнтів герой «Белой гвардии» Алєксєй Турбін — alter ego письменника.
Тут молодий Булгаков читав своїм друзям начерки до майбутніх «Записок юного врача», згодом опублікованих за життя письменника в журналі «Медицинский работник» (1925–1927).
У Булгакових — кімната старших сестер, «кімната дівчат».
В романі «Белая гвардия» — кімната Єлєни Турбіної.
У Булгакових у цій кімнаті жили старші сестри, в 1918–1919 роках її займала сестра Варвара з чоловіком Л. Карумом. В романі «Белая гвардия» це кімната Єлєни.
Тут відбувається найважливіша подія роману «Белая гвардия»: Єлєна перед іконою вимолює життя братові, що помирає. Відбувається головне християнське Чудо — «воскресіння» Алєксєя Турбіна.
Всередині шафи — двері з номером 50. Номер - оригінал, що знаходився на дверях московської комунальної квартири, де мешкав Міхаїл Булгаков 1921-1924 рр. В цю «нехорошую квартиру» Булгаков «оселив» Воланда з причтом.
Виникає неймовірна можливість пройти крізь стіну — у наступну кімнату.
«Тем, кто хорошо знаком с пятым измерением, ничего не стоит раздвинуть помещение до желательных пределов». М.Б.
У Булгакових — кімната Міхаїла Булгакова та його братів.
У Турбіних — кімната Ніколки Турбіна.
У романі «Белая гвардия» тут живе Ніколка Турбін.
Представлені матеріали присвячені формуванню особистості Міхаїла Булгакова, а також експонати, присвячені молодшим братам Ніколаю та Івану і кузенам Константіну та Ніколаю Булгаковим, які жили в цьому домі.
Меморіальна лампа під зеленим абажуром, біля якої Міхаїл Булгаков писав роман «Белая гвардія».
«Моя любовь – зеленая лампа и книги в моем кабинете». М.Б.
Розклад занять медичного факультету Київського університету св. Володимира (1910 роки).
Меморіальний диванчик, який належав Ніколаю Міхайловічу Покровському, дядькові Міхаїла Булгакова по матері, відомому лікарю. Н.М.Покровський — прототип професора Преображенського, героя повісті «Собачье сердце».
На печі — карикатури «Tempora mutantur», или что вышло из того, который женился, и того, другого, который учился». Такі карикатури намалював Міхаїл Булгаков на себе і свого кузена Константіна в 1915 році.
У Булгакових — кімната молодших братів.
У романі «Белая гвардия» — книжкова.
Міхаїл Булгаков завжди мріяв про свою бібліотеку, і в романі «Белая гвардия» в книжковій стоять «лучшие на свете шкапы с книгами, пахнущими таинственным старинным шоколадом».
Меморіальна шафа, яка належала Васілію Екземплярському, професору Київської духовної академії, близькому другу родини Булгакових.
Прижиттєві видання творів Міхаїла Булгакова. Серед них надрукований у двох числах журналу «Россия» роман «Белая гвардия» в 1924–1925 роках. Журнал закрився, і публікацію роману не було завершено.
Твори Міхаїла Булгакова мовами народів світу, а також книги булгакознавців різних країн, поміж ними видання Київського Літературно-меморіального музею М.Булгакова.
У бібліотеці музею зберігаються книги Міхаїла Булгакова 40 іноземними мовами. Кожного року 15 травня, у день народження письменника, відбуваються читання іноземними мовами біля пам'ятника.
У Булгакових і в романі «Белая гвардия» — їдальня.
У цій кімнаті є два головні символи Дому в «Белой гвардии»: кремові штори і піч Саардам — домашнє вогнище.
Представлені матеріали, присвячені темі сімейних цінностей Булгакових і Турбіних.
Фотографія. Меморіальна кахлева піч, біля якої Булгакови і Турбіни читали вголос улюблені книжки.
Фотографія. Меморіальний годинник із «башенным боем» повернувся на своє місце.
Під годинником фотографії братів і сестер Булгакових у верхньому дворику дому № 13 (1910 роки).
26 квітня 1913 року в цьому домі відбулося весілля Міхаїла Булгакова і Тетяни Лаппа.