ПН-НД 10:00-17:00, Вихідний середа
Екскурсія до музею Булгакова
Замовлення екскурсії
з гідом
Обрати дату
Обрати час
Тип та кількість квитків
*В екскурсійній групі одночасно можуть бути присутніми не більше 6 чоловік
Контактні дані

Загальна інформація

{{ customer_name }}

{{ customer_phone }}

e-mail: {{ customer_email }}

Дата відвідування: {{ printDate }}

Час відвідування: {{ order_time }}

Тип та кількість квитків: {{ printTickets }}

Екскурсійне обслуговування сплачується додатково!

Ваше замовлення
№ {{order_id}} прийнято.


Дякуємо за замовлення! Ми зв’яжемось в разі змін.


Якщо ви бронюєте екскурсію саме в день свого візиту — обов‘язково підтвердіть бронювання, зателефонувавши: +380444253188

{{ printDate }}

{{ order_time }}

{{ order_type }}

{{ printTickets }}

До сплати: {{ total_price }} грн.
Екскурсії
з аудіогідом
Без попереднього бронювання!

Ви можете відвідати музей у наступні години:
11:00, 11:30, 12:30, 13:00, 13:30,
14:30, 15:00, 15:30, 16:30

Додаткова інформація за телефоном:
+380 (44) 425-31-88

Підтримати музей

Переказ на рахунок БФ "Фонд сприяння діяльності літературно-меморіального музею М. Булгакова в місті Києві" є благодійним внеском та не повертається платникові.

Кожен внесок — допомога у реалізації проєктів, спрямованих на розвиток культурного середовища Києва (орієнтовна сума сбору — 100 000 тис. грн). Ми віримо, що музей — це хаб, де має бути комфортно кожному, тому й далі плекатимемо традиції Дому: музичні вечори, тематичні виставки, ексклюзивні формати екскурсій, чаювання на веранді, тощо.

Дякуємо за підтримку!

100 грн.
Сума пожертви
200 грн.
Сума пожертви
500 грн.
Сума пожертви
1000 грн.
Сума пожертви

ПОСТАТЬ МИХАЇЛА БУЛГАКОВА В СВІТЛІ ПРОЦЕСІВ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ

26.11.2023
Перехожі біля музею Михаїла Булгакова. Травень 2023 р.

БУЛГАКОВ - КАМІНЬ СПОТИКАННЯ

У листопаді 2023 р. Юрій Приходнюк, головний спеціаліст відділу аналізу тоталітарних режимів Українського інституту національної пам'яті, в ході дискусії, присвяченої деколонізації в Україні, зробив гучну, а у випадку постаті Михаїла Булгакова вже далеко не першу і доволі типову в ситуації, що склалася, думку (орфографію та пунктуацію збережено відповідно до джерела, за яким подано цитату): "При Інституті створили також комісію, яка надає фахові висновки щодо неочевидних постатей чи явищ – є постаті, які не точно, але, можливо, причетні до російських глорифікації та пропаганди. У такому разі ми залучаємо вузькоспрямованих фахівців. Наприклад, щодо Булгакова – він однозначно підпадає під дію закону про деколонізацію, бо глорифікував імперську політику та дезертирував з Армії УНР до денікінців". (Джерело).

Ad fontes

1. Закон України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Цей закон зобов'язує органи місцевого самоврядування перейменувати об'єкти топоніміки, географічні об'єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Цей процес має бути закінчено до 27 січня 2024 р.

2. Закон України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”, який забороняє публічно вшановувати та пропагувати назви із символікою російської імперської політики, її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, населені пункти, дати, події та представників. Він підкреслює неприпустимість пропаганди та глорифікації російської імперської політики.

За умов повномасштабної агресії росії проти України колектив Літературно-меморіального музею Михаїла Булгакова та його наукові, творчі партнери чітко розуміють необхідність нового погляду на постать і творчість письменника в культурному та світоглядному просторі сучасної Україні. Більше того - ще від початку гібридної агресії росії  у 2014 р. в українському суспільстві виникла потреба в переосмисленні та наданні вірної оцінки спадку російського-радянського минулого. Колектив музею послідовно займає чітку проукраїнську позицію, підтвердженням якої є його просвітницька, виставкова, наукова діяльність.

Робота, проведена музеєм за цей час,  дає вичерпну, беззаперечну відповідь на запитання ким є Булгаков для Києва та України, яке місце він посідає в світовій літературі, у світовому іміджі нашого міста. Також усебічно і неодноразово розкрито тему протиріч у сприйнятті сучасним українським суспільством його творів, особливо творів ранніх, що містять декілька болючих для сучасного українця сюжетів. Однак, repetitio - mater studiorum. Тож викладемо найважливіші тези за пунктами - відповідно до тих закидів, з якими нам найчастіше доводиться стикатися.

БУЛГАКОВ-"ДЕЗЕРТИР"

Що відомо про біографію Михаїла Булгакова протягом подій 1917-1921 рр.?

  • У квітні 1916 р. закінчив навчання в Київському університеті; отримав диплом лікаря з відзнакою.
  • Від квітня до вересня 1916 р. працював у госпіталях як доброволець Червоного Хреста.
  • Від 29 вересня 1916 р. до 18 вересня 1917 р. працював земським лікарем.
  • Від вересня 1917 р. до лютого 1918 р. завідував венерологічним та інфекційним і педіатричним відділеннями у лікарні м. Вязьма.
  • 22 лютого 1918 р. отримав посвідку про звільнення від військової служби за станом здоров’я.
  • 1 березня 1918 р. повернувся із дружиною додому, на Андріївський узвіз.
  • У 1918-1919 рр. займався приватною практикою (лікар-венеролог).

У його автобіографії 1936 р. зазначено, зокрема: “у 1918-1919 рр. жив у Києві, починаючи займатися літературою одночасно з приватною медичною практикою. У 1919 р., живучи в Києві, послідовно був призваний на службу як лікар усіма владами, які займали місто.” (Дневник Елены Булгаковой / сост. В. Лосев, Л. Яновская. – М. 1990.  – с. 389)

Єдине свідчення про перебування Михаїла Булгакова в армії УНР належить його дружині Тетяні Лаппа. Вона згадує, що наступного дня після мобілізації віднесла йому їжу та необхідні речі у Слобідку, де базувалася його частина. Булгаков, знаючи що армія УНР під натиском більшовиків відступає в напрямку Кам’янця-Подільського, не бажав покидати Київ, і під час відступу дезертирував, повернувся додому на Андріївський узвіз, 13; таким чином, закиди, що він буцімто втік з армії УНР до білих, є безпідставними.

  • У вересні 1919 р. мобілізований до лав Добровольчої армії; отримав направлення на Кавказ.
  • У листопаді 1919 р. отримав контузію.
  • У 1920-1921 рр. залишає медичну практику та починає професійно займатися літературно-театральною діяльністю.

Усі інші біографічні свідчення про М. Булгакова не є документально доведеними, вони є, скоріше, легендами навколо постаті відомого письменника та його творів.

Докладніше про це, а також про актуальні паралелі із сучасністю можна прочитати у розвідці наукової співробітниці музею Марини Сиченко (Сиченко М. Ознаки психологічних травм війни та посттравматичного зростання у житті й творах Михаїла Булгакова // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Київ, 16-17 листопада 2023 р.) – К. 2023. – С.83-88).

БУЛГАКОВ -"ГЛОРИФІКАТОР"

Одним із типових обвинувачень, яке зараз кидають в обличчя давно померлому письменнику є, буцімто, його захоплення Російською імперією як такою, її “глорифікація” (а в перекладі українською - “прославляння”).

Роман “Біла гвардія” та оповідання навколо нього свідчать, з одного боку, про несприйняття російською меншістю, до якої здебільшого належала родина Булгакових, “українського питання”. З іншого боку, рання творчість Булгакова – свідчення його “залежності” від Києва та України у створенні власного художнього світу. Саме Україна стала “культурним донором” письменника. Втім сатиричність в описі подій Визвольних змагань робить ці тексти суперечливими та такими, що нині стають предметом полеміки. Це і є вкрай важливим для трансформації практик історичної пам’яті  сучасної України.

Сам Булгаков радше переживав епоху, щиро постулюючи зміну часу, ніж вихваляв своє звичне минуле. Чи міг Булгаков бути більш компліментарним у зображенні  тогочасних подій в умовах московської цензури та контролю? Ні, але при цьому він є досить об’єктивним до описуваних подій.

Булгаков залишається вкоріненим місцевим письменником. Це не змінилося навіть після його переїзду до Москви, історія якого  дає багатющий біографічний, історичний, художній і навіть громадський матеріал для переосмислення росії в будь-яких її проявах і власних колоніальних комплексах. Це дозволяє також розкрити всю небезпеку нинішніх зазіхань росії на українську національну ідентичність. Творчість Булгакова є унікальним тлом, виразним засобом переоцінки подій столітньої давнини та опису небезпек, якими супроводжується нинішня російська агресія. Цю цінність не буде втрачено, ба більше - вона стане більш вагомою після майбутньої перемоги України.  Критика - найкращий метод його меморіалізації на фоні належної оцінки літературного доробку.

Міжнародна відомість Михаїла Булгакова дає додаткову можливість для такої роботи, адресуючи її Заходу, де раніше специфічні уявлення про Російську імперію абсолютно витісняли український контекст у сприйнятті булгаковських текстів.

У радянські часи Булгаков  мав стати "корисним" для влади письменником, але не став, бо не тільки не був "трубадуром імперії", але й розкривав вади радянського режиму.

Найкраще ставлення письменника до радянської влади передала його вдова Єлена Сергіївна Булгакова, у бесіді з літературним і театральним критиком Анатолієм Смілянським: “Більшовиків він не-на-ви-дів!” (див. Анатолий Смелянский. “Черный снег”).

БУЛГАКОВ-"ДЕКОЛОНІЗАТОР"

Постать Михаїла Булгакова в світлі Законів України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів…” та “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики…”

  1. Михаїл Булгаков, певно, є одним з найяскравіших і найглибших по суті декомунізаторів і за своєю творчістю, і навіть за своєю біографією, аналіз якої може лише підсилити відразу до всього радянського. І цим він корисний для переосмислення поведінки й цінностей певної частини нинішнього населення України, настрої якого можна віднести більше до прорадянських, ніж до проросійських.
  2. Комуністична влада часто намагалася заборонити твори Булгакова, в основному через талановите, ядуче висміювання радянського ладу в них. І сатира його творів, на нашу думку, в значній мірі доклалася до формування актуальних настроїв доби перебудови, які врешті призвели до розпаду СРСР. Не забуваймо, що доробок  Булгакова не вичерпується виключно “Білою гвардією”, “Днями Турбіних” та іншими ранніми творами.
  3. Сам Булгаков не став комуністом і навіть виразним функціонером радянського режиму, або його апологетом. Він безуспішно намагався покинути СРСР, а зазнавши невдачі, продовжував критикувати радянський лад у своїх творах.
  4. Вимушено чи свідомо, Михаїл Булгаков ішов на компроміси із владою, що теж є ознакою не лише сталінської але й радянської епохи в цілому.

Зв’язок тогочасного радянського минулого з нинішньою росією дозволяє використати постать Булгакова як зброю проти агресора. Лише глибоко розуміючи і вживаючи такі тонкі засоби, Україна зможе перемогти не лише на полі битви, але й у духовній та культурній сферах.

БУЛГАКОВ - ТАКИЙ ОДИН?

Життя Михаїла Булгакова є ілюстрацією проблеми відносин між митцем і тоталітарним суспільством, між митцем і тираном. Недаремно він підняв цю тему в створеній ним біографії Ж-Б. Мольєра (“Життя пана де Мольєра”) і п’єсі “Кабала святош”, де окреслено взаємовідносини між Мольєром і Людовіком XIV. Характерною є репліка Мольєра: “Все життя я лизав йому остроги і думав лише одне: “Не розчави!” І все ж таки розчавив. Тиран!” Тут вбачається алюзія до стосунків автора з радянською владою, його спроб пристосуватися до життя в умовах тотальної брехні, переслідувань, нищення незручних, “неправильних” людей.

Чи був Булгаков самотнім на цьому шляху? Звісно, ні. Тогочасні літератори, які залишилися в СРСР, незалежно від мови, якою вони творили, мали не дуже широкий вибір: вони повинні були або намагатися пристосуватися до радянських реалій, або загинути. Приміром, Олексій Толстой, який миттєво уловив настрій нової епохи і вдало став радянським письменником, повністю віддавши свій беззаперечно блискучий талант на службу тоталітарному режиму. В українській літературі таким прикладом можуть слугувати геній-неокласик Максим Рильський (на противагу іншому неокласику, знищеному на Соловках Миколі Зерову), витончений лірик Павло Тичина, яскравий сатирик Остап Вишня, які не знесли катувань у застінках НКВС, або просто комплексного психологічного тиску, не змогли бути стійкими до скону і обрали життя замість волі.

Якщо заглибитися далі, то українська література має ще більш яскравий приклад, старший на сто років. Це Микола Гоголь, який на певному творчому етапі був  вірним співцем імперії. Подібно до Гоголя, якого Булгаков називав своїм учителем, він сам не зміг адаптуватися до життя поза Україною і поза рамками власної совісті.

Серед імен, які належать Україні, але зараз відкидаються людьми, що тяжіють до необдуманого пуризму, є представники інших сфер культури. Сергій Прокоф’єв – геній світового масштабу, народжений в Україні (як він сам говорив, “вільної України”), але зараз відкинутий шквалом боротьби з усім причетним до росії. Адже і за походженням був росіянином, і повернувся з-за кордону не на рідний Донбас, а до Москви, і був лауреатом 6 Сталінських премій, і написав “Здравицю” для Сталіна (твір настільки кубічний і сатиричний за музичною формою і змістом, що його заборонили одразу після першого виконання). Варто було б згадати наших геніїв музичного мистецтва Бориса Гмирю та Івана Козловського. Перший залишився в окупації під час Другої світової війни, як йому закидали свого часу,  “співати для німців”, другий – жив у Москві, співав у Большому театрі, попри все стараючись зберегти українську музичну культуру. Проте не їхав додому, не шукав собі нішу в Києві, бо Москва була столицею імперії, а Київ - лише колонії. До речі, співак усе життя був “невиїзним” через те, що його рідний брат, Федір Козловський, який співав у хорі Олександра Кошиця, залишився в еміграції після знаменитих гастролей 1919 р. Зауважимо, що у хорі Кошиця співала також рідна сестра Михаїла Булгакова Віра.

Нарешті, неможливо оминути тут увагою постать Олександра Довженка, що також залишив Україну, помер і похований в Москві, і так само, як Булгаков і Прокоф’єв завжди перебував “під ковпаком” – у Сталіна. Саме це і вплинуло на долю  усіх трьох митців – умовно кажучи, повітря їм давали рівно стільки, щоб вони не задихнулися, але при цьому кожен завжди усвідомлював свою повну, беззаперечну залежність від тирана. Таким було життя не лише людей мистецтва, але й мільйонів інших громадян страшної радянської держави.

Незнання історії, нерозуміння контекстів призводить до штучного вихолощування культурного простору. Усі наведені аргументи не є спробою виправдати в чомусь  Булгакова. Вони є поясненням численних складних умов, у яких жили люди його покоління.

БУЛГАКОВ І СЬОГОДЕННЯ УКРАЇНИ

Для чого нам така неоднозначна спадщина?

На наш погляд, ранні твори Булгакова є додатковим джерелом інформації про Київ того часу, про історичні події Визвольних змагань, події життя письменника 1917-1923 рр. Художні образи цих творів автор створював уже в іншому просторі – радянської росії – з усіма відповідними заборонами й табу, коли зображення провідних діячів Української революції могло бути хіба що пародійно-сатиричним, що і відбулося з історичними постатями Симона Петлюри, Павла Скоропадського та інших.

Від 1927 р. до кінця життя жоден твір письменника в СРСР не виходив друком (за виключенням деяких п’єс, які в театрах спочатку ставилися, але потім знімалися з репертуару під натиском цензури).

Твори Михаїла Булгакова – свідчення великої епохи, закарбовані непересічним  автором, який на власні очі бачив те, про що писав Киянина, народженого у Києві, широко відомого у світі письменника. Його “іншість” робить ці свідчення ще більш важливими, бо йдеться про критичне мислення, яке сьогодні може допомогти відповісти на запитання про причини поразок Української держави 100-літньої давнини та засоби уникнути їх нині.

Саме тому Музей Михаїла Булгакова готує велику виставку про події Визвольних змагань у Києві, та у будинку за Андріївським узвозом, 13. Нагадуємо, що наразі у музеї триває виставка “Історія садиби. Від і до”.

Підготували: Людмила Губіанурі, Богдан Мотузенко, Світлана Пугач, Ганна Путова. Технічна редакція – Олексій Бондаренко

 

Також пропонуємо для ознайомлення останні публікації наукових співробітників нашого музею, виконані в рамках щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни” (16-17 листопада 2023 р.):

Губіанурі Л. Контроверсійна спадщина: М. Булгаков та Україна // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Київ, 16-17 листопада 2023 р.). – К. 2003. – С. 76-81

Сиченко М. Ознаки психологічних травм війни та посттравматичного зростання у житті й творах Михаїла Булгакова // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Київ, 16-17 листопада 2023 р.) – К. 2023. – С.83-88

Путова Г. Документи з історії родини Булгакових в архівах Києва: огляд фондів / Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Київ, 16-17 листопада 2023 р.) – К. 2023. – С. 201-206

Ковальчук О. Рецепція  творів Михаїла Булгакова за кордоном та їх переклади у фонді бібліотеки Літературно-меморіального музею М. Булгакова/ Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Київ, 16-17 листопада 2023 р.) – К. 2023. – С. 226-231

 

Читайте також