Музей

Що не так зі статтею Оксани Забужко «‎Це прокляте квартирне питання»‎?

Чому лише зараз ми вирішили відповісти? Справа в тому, що стаття Оксани Забужко вийшла у 2015 році, через рік після вторгнення Росії в Україну. На той момент цю статтю багато хто сприйняв як продовження боротьби України з Росією. До музею почали постійно телефонувати журналісти, як з України, так і з Росії, з бажанням провести зустріч Оксани Забужко з керівництвом музею, взяти інтерв'ю тощо. Літературно-меморіальний музей М. Булгакова є українським музеєм, філією державного Музею історії міста Києва. Наші внутрішні українські непорозуміння через брак інформації та комунікації не мали стати міжнародним скандалом. Мусимо визнати, що, незважаючи на те, що музей Булгакова дослідив і опублікував багато нових матеріалів як щодо родини Булгакових, так і щодо Васілія Лістовнічого, ми продовжуємо бачити посилання на статтю Оксани Забужко щоразу, коли виникає обговорення письменника як на таке джерело інформації, якому можна довіряти. Саме тому ми вирішили відповісти. Скоріше за все, наша позиція не змінить переконання письменниці Забужко чи її прихильників, яле як фахівці мусимо оприлюднити свою версію історичний подій, супроводжуючи текст посиланнями на джерела інформації, а саме на листи, фотографії, архівні справи, документи, публікації. Отже, розпочинаємо!

"Живіть! ". Автографи Михаїла Булгакова. Онлайн виставка.

Фонди Літературно-меморіального музею М. Булгакова містять чимало безцінних документів, перлиною серед яких є автографи письменника. Більшість із них збереглися завдяки ентузіазму, відповідальності й любові, з якими їх збирала сестра М. Булгакова, Н. А. Земська. Представляємо виставку деяких автографів лікаря і письменника Михаїла Булгакова, присвячену його 132-му дню народження,  на якій представлено рідкісні документи з фондів музею – листи М. Булгакова, дарчі написи на фотографіях тощо. Особливий інтерес являє рецептурний довідник, яким М. Булгаков користувався у 1915 - 1918 р.р. під час своєї лікарської практики, і який містить його власноручні нотатки. На форзаці книжки рукою власника записано пропорції ін’єкцій, які вводилися пораненим: знеболювальне, кровоспинне та стимулююче роботу серця. Смисловим центром виставки є останній автограф Михаїла Булгакова – напис на фотокартці, який він зробив за місяць до смерті на пам'ять своїм племінницям – Ользі та Олені Земським. Останні слова, які вивела його рука як заповіт дітям, нині сприймаються, як звернення до кожного з нас: “Бажаю вам щастя в житті.” Ніби до кожного з нас він промовляє: “Живіть!” Виставку підготувала Ганна Путова

#Булгаков_мовами_світу. Про німецькі переклади творів М. Булгакова.

Присутність творів Міхаїла Булгакова у Німеччині починається з 20-х років завдяки публікаціям російською в емігрантському друку. Переклад булгаковської п’єси «Дні Турбіних», виданої 1927 року під маркою «Verlag S. Kagansky» німецькою здійснила Катя Розенберг, що працювала з видавництвом С. Фішера, наступними були п’єси «Зойчина квартира» та «Мольєр», а також інсценовані Булгаковим «Мертві душі» Гоголя. На жаль, з приходом до влади нацистів, декілька вистав німецькою не були здійснені, не тільки у самій Німеччині, а й у Чехословаччині та Латвії.

Оповіщення. Історія садиби. Від і До.

Серед експонатів виставки «Історія садиби. Від і до» — оповіщення, яке сто років тому голова будинкового комітету №13 на Андріївському узвозі отримав від київських чиновників. Пожовтілий папірець датується груднем 1922 року, деякі літери друкарського тексту напівстерті; чорним, червоним, зеленим чорнилом вписано цифри і слова.

#Булгаков_мовами_світу. Про естонські переклади творів М. Булгакова.

Перша мова, якою були перекладені твори М. Булгакова на теренах колишнього Радянського Союзу, є естонська. 1966 року у бібліотеці видавництва «Періодика» виходить «Театральний роман», перекладений Відриком Ківілою. 1968 року естонський перекладач та редактор Отто Самма видав у тому ж видавництві збірку оповідань М. Булгакова «Фатальні яйця» (“Saatuslikud munad”) у перекладі Едвіна Гіделя і написав у передмові, що незабаром в Естонії буде надрукований роман «Майстер і Маргарита». На щастя, цей фрагмент передмови залишився непоміченим тими, що могли завадити появі естонського перекладу.

Власники. Історія садиби. Від і До.

Ділянка садиби відома ще з 1840-х років. У 1888 році її придбала дружина київського купця 2-ої гільдії Віра Олексіївна Літошенко. Саме пані Літошенко була ініціаторкою та інвесторкою будівництва будинку, в якому розташований музей. Автором проекту та відповідальним за спорудження будинку №13 був знаменитий архітектор Микола Гарденін, який спроектував безліч житлових та прибуткових будинків, садиб, релігійних споруд у Києві та Київській області, його проекти набули статусу пам’яток архітектури.