ПН-НД 10:00-17:00, Вихідний середа
Екскурсія до музею Булгакова
Замовлення екскурсії
з гідом
Обрати дату
Обрати час
Тип та кількість квитків
*В екскурсійній групі одночасно можуть бути присутніми не більше 6 чоловік
Контактні дані

Загальна інформація

{{ customer_name }}

{{ customer_phone }}

e-mail: {{ customer_email }}

Дата відвідування: {{ printDate }}

Час відвідування: {{ order_time }}

Тип та кількість квитків: {{ printTickets }}

Екскурсійне обслуговування сплачується додатково!

Ваше замовлення
№ {{order_id}} прийнято.


Дякуємо за замовлення! Ми зв’яжемось в разі змін.


Якщо ви бронюєте екскурсію саме в день свого візиту — обов‘язково підтвердіть бронювання, зателефонувавши: +380444253188

{{ printDate }}

{{ order_time }}

{{ order_type }}

{{ printTickets }}

До сплати: {{ total_price }} грн.
Екскурсії
з аудіогідом
Без попереднього бронювання!

Ви можете відвідати музей у наступні години:
11:00, 11:30, 12:30, 13:00, 13:30,
14:30, 15:00, 15:30, 16:30

Додаткова інформація за телефоном:
+380 (44) 425-31-88

Підтримати музей

Переказ на рахунок БФ "Фонд сприяння діяльності літературно-меморіального музею М. Булгакова в місті Києві" є благодійним внеском та не повертається платникові.

Кожен внесок — допомога у реалізації проєктів, спрямованих на розвиток культурного середовища Києва (орієнтовна сума сбору — 100 000 тис. грн). Ми віримо, що музей — це хаб, де має бути комфортно кожному, тому й далі плекатимемо традиції Дому: музичні вечори, тематичні виставки, ексклюзивні формати екскурсій, чаювання на веранді, тощо.

Дякуємо за підтримку!

100 грн.
Сума пожертви
200 грн.
Сума пожертви
500 грн.
Сума пожертви
1000 грн.
Сума пожертви

ЯКИМ МАЄ БУТИ ОНОВЛЕНИЙ МУЗЕЙ? ОБГОВОРЕННЯ, ЧАСТИНА 2

19.01.2023

Пропозиції щодо підготовки нової концепції Музею. Автор запису: Михайло Назаренко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри східнослов'янської філології та інформаційно-прикладних студій ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка

Почну з речей самоочевидних. Історія культури України не тотожна історії української культури, так само як українська література не тотожна сукупності текстів, написаних тільки українською мовою. До культури України належать і митці, безпосередньо з нею пов’язані – й то не самим лише місцем народження, а проживанням, тематикою, зрештою, зануреністю в місцеві контексти. Тому частиною культури України є Ісмаїл Гаспринський, Леопольд фон Захер-Мазох, Шолом-Алейхем, Бруно Шульц, але не Джозеф Конрад і тим більш не Антон Чехов.

Булгаков – плоть від плоті Києва початку ХХ століття. Як давно (і блискуче) показав Мирон Петровський, про що би не писав Булгаков, київська топографія – і київська проблематика – незримо постають на його сторінках. Київ для нього – не відправна точка («Киев – родина нежная», як у Вєртінського), а мікрокосм, модель людського світу.

І Київ у зображення Булгакова, звісно, відрізняється від того, яким ми сьогодні його бачимо сьогодні ми. Я не маю на увазі сакраментальне «Київ уже не той». Ні: просто Булгаков, людина імперської культури, зображав місто перших десятиліть ХХ ст. під певним кутом зору, свідомо чи несвідомо ігноруючи те, що, як ми добре знаємо, в ньому було. А герої «Білої гвардії» – і поготів. Ми це маємо усвідомлювати – і усвідомлюємо. Це також частина історії України і культури України. Можна робити вигляд, що цього не було, – але воно було. Можна це засуджувати – і ми матимемо рацію. Ми не можемо собі дозволити дві речі: ігнорувати й відкидати.

Ми не можемо ігнорувати імперську частину київської історії, бо без неї надто багато лишиться незрозумілим. Так само ми не можемо представляти її лише як сторінки героїчної – без іронії – боротьби українців, від кирило-мефодіївців до Євгена Чикаленка, за саме український Київ. Бо це дуже важлива, але не єдина сторінка історії міста того часу. І навіть цю сторінку ми не зможемо оцінити, не уявляючи умов, у яких ця боротьба відбувалася.

Ми не можем просто відкинути Булгакова з тієї простої причини, що він – один із найталановитіших письменників, які писали про Київ. Подобаються нам його тексти чи ні – й естетично, і політично – не має значення. «Булгакова ніхто у світі не знає, і він нікому не потрібен» – фраза того ж рівня інтелектуальності та правдивості, що й «Никогда на таком языке никакой дьявол не говорил. Это его твой этот, как его, Винниченко выдумал». Не будемо в цьому уподібнюватися Мишлаєвькому.

А от що справді потрібно – це реконтекстуалізація. Треба відійти від наївного (і дуже небезпечного) уявлення про «Білу гвардію»/«Дні Турбіних» як повне, адекватне, історично достовірне зображення подій у Києві доби національно-визвольних змагань. Значною мірою це вже зроблено: Київ 1918-19 років для багатьоїх киян – це вже не лише місто, де перебували ТІЛЬКИ Булгаков-Еренбург-Мандельштам-Паустовський, але й Семенко, Курбас, Екстер та інші, та інші. На жаль, в масовій свідомості складна, барвиста, захоплююча і страшна картина тодішнього київського життя часто присутня дуже вузько і викривлено. Київ – та й історія України в цілому – мають бути пізнані, тобто, зрештою, деміфологізовані. «Міф» цілком може існувати паралельно – тільки його не треба плутати з реальністю, як король Артур існує поряд із дослідженнями Британії VI століття, а мультфільми про козаків Дахна – поряд із сучасними працями про заснування Січі. Дослідження реального Києва – і реального Булгакова – можуть і мають бути критичними, але перш за все об’єктивними. Ані примітивної апологетики, ані ще примітивнішого «комсомольского задора».

Чи потрібні сьогодні тексти Булгакова? На щастя, ми живемо в країні, де кожен може обирати своє коло читання. На моє глибоке переконання, неукраїномовні діячі культури України мають бути і в шкільній програмі. З важливим застереженням: принаймні на час війни (а там побачимо) російської літератури у школі бути не може. У випадку Булгакова парадокс, звісно, в тому, що його най-найбільш київські тексти для школи геть не придатні (за винятком хіба позаідеологічних описів міста). Але література й не твориться «ad usum Delphini», «для дітей». Ось, і таким було наше місто, і такою була наша країна, ось наскільки складна наша історія – і по-справжньому дорослими є ті, кого цікавить пізнання цілісності, а не зручно відібраних шматків, узгоджених з певною, навіть найпрогресивнішою ідеологією. Наша культура достатньо доросла, щоб бачити себе – і все навколо себе – в повному обсязі, без купюр і замовчувань.

Читайте також